Функції тлумачення.

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе зна­чення для правового регулювання, є необхідною умовою існування і розвитку українського права. Воно виконує такі функції:

1.

2. Конкретизуюча функція. При тлумаченні правові приписи, як правило, конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин.

3. Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз’яснення неначе завершується процес нормативної регламента­ції суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави і посадові особи, які застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, а й актами їх офіційного тлумачення.

4. Правозабезпечувальна функція. Деякі акти тлумачення вида­ються для забезпечення єдності та ефективності правозастосовчої практики. Таким є, наприклад, роз’яснення Центральної виборчої комісії щодо порядку застосування норм закону про вибори.

5. Сигналізаційна функція. Тлумачення нормативних актів до- іііоляє виявити їх недоліки технічного й юридичного характеру. Це г «сигналом» про необхідність удосконалення норм.

У кінцевому підсумку тлумачення як юридична діяльність є за­порукою забезпечення законності і підвищення ефективності пра­вового регулювання. В сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це пояснюється тим, що в останні роки українське законо- HUBCTBO грунтовно оновилось, у ньому з’явилися нові норми і навіть Нілу ЗІ права (наприклад, екологічне, космічне право). Правотворчість сьогодні здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни і конструкції, цілком інший тип регулювання. В за­конодавчій практиці все ширше використовується зарубіжний до­свід. У цих умовах тлумачення і повинно відігравати свою місію як важливий інструмент пізнання, реалізації і удосконалення права.

Інтерпретаційні акзи. Щоб отримати обов’язковий характер, ре­зультати офіційного тлумачення повинні бути формально закріпле­ні. /Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних орга­нів, що вміщують результати офіційного тлумачення.

В першу чергу слід відзначити, що ці акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами і мають обов’яз­ковий характер, формально закріплені, їх реалізація забезпечується державою. В цьому полягає їх схожість з іншими правовими актами (нормативними і казуальними). За іншими ознаками інтерпретаційні акти суттєво відрізняються від нормативних і правозастосовчих.

1. Інтерпретаційні —г правові акти, що мають нормативний ха­рактер, є загальнообов’язковими для всіх суб’єктів суспільних від­носин, оскільки вони виходять від імені держави. Акти казуально­го ілумачення мають обов’язковий характер тільки для конкретної ситуації або справи.

2. Ці акти мають певну форму, які інші правові акти: постанови, укази, накази, положення, інструкції.

3. Такі акти мають певну систему й ієрархічність. Вони мають різну юридичну силу, яка визначається юридичною силою суб’єк­тів їх видання.

4. Ці акти не замінюють нормативно-правових актів, а є лише допоміжними правовими актами, спрямованими на розуміння зміс­ту норм права при їх застосуванні.

5. Такі акти діють протягом часу дії нормативно-правових актів. Вони можуть скасовуватись і змінюватись залежно від конкретних ситуацій, утому числі без зміни нормативно-правових актів.

6. Інтерпретаційно-правові акти мають письмову форму виражен­ня і публікуються в офіційних джерелах. Наприклад, інтерпрета- ційні акти Верховного Суду України видаються у формі постанов Пленуму Верховного Суду і публікуються в «Бюлетенях Верхов­ного Суду України». Конституційний Суд видає свої акти у формі висновків та рішень, що публікуються у «Віснику Конституційного Суду України».

Інтерпретаційні акти можна класифікувати за різними критеріями:

1.

Акти нормативного тлумачення поширюють свою дію на невиз- начене коло суб’єктів і розраховані на застосування кожний раз, коли реалізується норма, що тлумачиться. В цьому розумінні вони носять загальнообов’язковий характер.

Казуальні акти відносяться до конкретного випадку і стосуються конкретних осіб; з цієї точки зору їх можна назвати індивідуальними.

2. За суб’єктами їх прийняття можуть бути: акти тлумачення за­конодавчих, виконавчих, судових органів влади.

3. Залежно від того, хто видав акт тлумачення і нормативно-пра­вовий акт, вони можуть бути аутентичними та легальними. Якщо акт приймає і тлумачить один і той самий суб’єкт, тоді це аутентич­не (авторське) тлумачення.

Якщо норму права тлумачить суб’єкт, який на це уповноважений і якому це право делеговано (дозволено) законом (наприклад, Кон­ституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції Укра­їни), це легальне тлумачення.

4. За галузевою приналежністю норми, яка тлумачиться, розріз­няються акти тлумачення кримінального, конституційного, адміні­стративного, цивільного права тощо.

5. Залежно від сфери дії: акти тлумачення можуть діяти на те­риторії всієї держави і мати локальний характер.

Усе сказане дозволяє зробити висновок, що тлумачення права і його результати відіграють важливу роль у правореалізаційному процесі. Воно завершує процес правового регулювання суспільних відносин і робить правові норми готовими до реалізації різними суб’єктами.