<<
>>

Форма правління: поняття та різновиди.

Форма правління — організація верховної державної влади, яка передбачає порядок її утворення і діяльності, компетенцію і взає­мозв’язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

Серед основних форм правління кожен із нас, безумовно, може назвати монархію та республіку. Але, мабуть, не всі чітко розумі­ють відмінність між цими поняттями.

Сьогодні все ще існують монархії з високим соціальним та жит­тєвим рівнем і демократичними урядами (наприклад, Великобри­танія, Іспанія, Нідерланди, Швеція,) і, з іншого боку — республіки, де слабо розвинута демократія (наприклад, Північна Корея).

Монархія — це форма правління, за якої верховна влада в дер­жані повністю або частково здійснюється однією особою, що на- нсжить до правлячої царської династії (фараон, король, шах, цар, Імператор та ін.).

Вона характеризується:

1. Безстроковістю влади монарха.

2. Спадковим трононаступництвом.

3. Представництвом монарха від імені держави не за доручен­ням, а за власним правом.

4. Непідпорядкованістю влади монарха будь-яким іншим су­б'єктам. Монархами у різних народів були королі, царі, імперато­ри, султани, шахи, правителі тощо. Відомі такі її форми: необме­жена (абсолютна) та обмежена.

Необмежені монархії — це монархії, в яких влада монарха ні­ким і нічим не обмежені. У такій країні відсутні будь-які державні органи, які б могли обмежити повноваження монарха.

Серед інших ознак цієї форми правління можна назвати такі:

1) єдиним законотворчим центром є глава держави — монарх. Парламенту європейському розумінні як представницький орган, що вільно обирається і акти якого мають вищу юридичну силу, відсутній;

2) відсутня конституція як основний закон, котрий би визначав (і обмежував) повноваження вищих органів державної влади, поді­лів функціонально їх юрисдикцію та закріплював недоторканість прав людини;

3) монарх є також главою виконавчої і судової влади, має уста­новчу владу, тобто право зміни державного ладу;

4) органи державної влади складають централізовану Ієрархічну систему;

5) абсолютна монархія опирається на недемократичний політич­ний режим.

Практично всі європейські монархії пройшли період абсолюти- іму. Абсолютна монархія характерна загалом для останнього етапу розвитку феодалізму, коли завершується процес формування су­часних централізованих держав (наприклад Франція з 1614 до 1789 року). Російська монархія може вважатися абсолютною до початку XX століття (1905 р.), коли вперше в її історії були юридично сфо­рмульовані права людини і вперше був обраний і став функціону­вати законодавчий орган —Державна дума.

Зараз до абсолютних належать в першу чергу монархії Близько­го Сходу, наприклад Бруней, Катар, Оман, Ватикан.

Обмежені монархії — різновид монархічної форми правління, за якої влада монарха обмежується компетенцією інших державних органів.

Різновиди обмежених монархій:

а) дуалістична монархія являє собою форму правління, яка ви­никає в перехідні періоди розвитку суспільства, а саме: коли клас феодалів уже не в змозі одноособово панувати, а буржуазія ще за­слабка і їй не під силу взяти всю повноту влади в свої руки. Ре­зультатом цього буває політичний компроміс між феодалами і бу­ржуазією. В дуалістичній монархії, як правило, діє двопалатний парламент. Нижня палата формується виборним шляхом і предста­вляє інтереси буржуазії. Верхня палата складається з феодалів, які призначаються монархом. Уряд підпорядковується монарху. Він на свій розсуд призначає, переміщує і звільняє від посад членів уряду. Уряд не обов’язково виражає інтереси парламентської більшості. Він політично відповідальний перед монархом, який очолює сис­тему органів виконавчої влади. Монарх бере активну участь у за­конодавчому процесі, що проявляється перш за все у праві абсо­лютного вето.

Дуалізм полягає в тому, що монарх, як правило, відстоює інте­реси феодалів, а парламент виразником інтересів буржуазії та ін­ших верств населення.

Вище наведено характеристику моделі дуалістичної монархії. Проте в силу історичних обставин вона набуває й інших форм. Так, наприклад, у Марокко діє не двопалатний, а однопалатний парла­мент— Палата представників;

б) конституційна монархія — один із різновидів монархічної форми правління, за якою главою держави є монарх.

Влада монар­ха набувається і передається у порядку престолонаслідування, що, як правило, визначається конституціями. Вважається, що монарх владарює за власним правом. Його влада не є похідною від волеви­явлення якогось органу державної влади або виборчого корпусу.

Конституційна монархія — це форма державного правління, ге­неза якої пов’язана з новими історичними часами. На відміну від абсолютних монархій, які були типовими для епохи феодалізму, кон­ституційні монархії (або обмежені) знаменували соціально-еконо­мічні і політичні перетворення періоду буржуазних революцій. У кон­кретних країнах вона сформувалася шляхом еволюції абсолютної 134

монархії. Її головною ознакою було й залишається те, що влада монарха перестала бути необмеженою, а визначається (обмежуєть­ся) конституцією. У своєму розвитку конституційна монархія та­кож еволюціонувала. Історично її першим виявом була дуалістична монархія. Вона вважається перехідною формою від абсолютної мо­нархії до іншого вияву конституційної монархії — монархії парла­ментарної. Остання характеризує державний лад ряду розвинених країн світу (Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії, Японії та ін);

в) парламентарна (парламентська) монархія — характеризує державний лад ряду розвинених країн. У Європі це Бельгія, Вели­кобританія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Ні­дерланди, Норвегія, Швеція; в Азії це, насамперед, Японія. Парла­ментарними монархіями є також держави, які зберегли певні кон­ституційні зв’язки з колишньою метрополією — Великобританією — і до яких іноді вживається історична назва домініонів (зокрема Ав­стралія, Канада і Нова Зеландія). Формально глава держави у цих країнах — британський король (королева), представником якого є генерал-губернатор. Останнього британський монарх призначає за поданням уряду «домініону». Збереження монархічної форми прав­ління у розвинених країнах, як правило, зумовлене тим, що їх дер­жавно-політичний розвиток тривалий час відбувався еволюційним шляхом.

Юридичною ознакою будь-якої монархіїє наслідування влади самого монарха. Порядок престолонаслідування, звичайно, визна­чається конституцією.

Монарх майже завжди владарює формально за власним правом. Однак у парламентській монархії його правомочності визначено в конституції. Іноді ці правомочності номінально визначені як мак­симально широкі, однак на практиці більшість із них реалізує уряд. У деяких країнах з парламентарно-монархічною формою держав­ного правління монархи навіть юридично не наділені будь-якими реальними владними повноваженнями (Швеція і Японія). В кон­ституціях монархічних держав містяться положення проте, що мо­нарх не несе юридичної і політичної відповідальність за свої дії як глава держави або як номінальний глава виконавчої влади. Вважа­ється, що він діє за порадою мінісірів, які й несуть відповідальність. Механізм таких взаємин глави держави та уряду забезпечується вимогою контрасигнування актів монарха главою та (або) іншими членами уряду.

Слід назвати ще одного монарха, якого обирають навіть сьогодні: папа римський. Він виконує функції глави держави в рамках монар­хії, яку ми називаємо церковною державою. Зважаючи на целібат духовенства, він не може досягти свого сану через право спадково­сті. Тому його обирають кардинали. Проте папа римський є монар­хом, він користується особливими почесними правами, носить ко­рону (тіару). У світі нараховується 44 парламентські монархії.

Республіка — форма державного правління, за якої всі вищі державні органи обираються населенням або формуються загаль­нонаціональним представницьким органом влади.

Республіка має такі юридичні ознаки:

а) обмеженість терміну повноважень усіх органів державної влади;

б) виборність і відповідальність глави держави;

в) можливість представництва держави лише за дорученням пар­ламенту чи виборців.

Республіки існували ще в стародавньому світі і мали, як прави­ло, аристократичний характер (Спарта, Рим), в Афінах була демо­кратична республіка. В середні віки були республіки-міста — Фло­ренція, Генуя, Венеція — в Італії; Новгород і Псков — у Росії.

На Україні — Козацька республіка (на Запоріжжі) в період національ- новизвольної війни та об’єднання з монархічною Росією.

У сучасному світі розрізняють такі види республік:

а) президентська республіка, в якій повноваження глави дер­жави, а в деяких випадках і голови уряду, належать президентові, який обирається населенням шляхом прямих чи непрямих виборів і формує уряд, який, як правило, йому підзвітний і не несе повної відповідальності перед парламентом.

У наш час президентські республіки в чистому, класичному ви­гляді фактично не існують. Як президентські формувалися респуб­ліки у США, Франції, Аргентині, та в ряді інших країн. Але з ча­сом вони, у більшій чи меншій мірі, втратили свої класичні ознаки в результаті переходу ряду раніше виключно президентських пов­новажень до парламенту;

б) парламентська республіка, в якій здійснюється принцип вер­ховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує повністю відповідальний перед ним уряд та інші вищі органи дер­жавної влади (Італія, Греція, Індія та ін.).

Ллє і в парламентській республіці можливе існування поста пре­зидента. На відміну від президентської республіки, тут він обира-

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Форма правління: поняття та різновиди.:

  1. Алферов Иван Александрович. Нотариальная форма защиты и охраны права и законного интереса. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. MОCКВА - 2007, 2007
  2. Ю.Л. Шульженко. Отечественная наука государственного права периодов конституционной монархии, буржуазной республики в России (1905 г. - октябрь 1917 г.) Москва 2012, 2012
  3. § 2. IloiisiiIie и виды форм защиты п охраны права и законного интереса
  4. §1. Историческое развитие и современные модели организации нотариата
  5. ПРИЛОЖЕНИЕ В.
  6. ПРИЛОЖЕНИЕ Г.
  7. ТЕМАТИКА (примерная) курсовых работ по гражданскому и арбитражному процессу для студентов ОДО ЮИ ТГУ (комплексные темы)
  8. ИСТОЧНИКИ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА.
  9. Цели и задачи исследования
  10. Занятие 2 Тема: ВОЗБУЖДЕНИЕ ДЕЛА В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ. ПОДГОТОВКА ДЕЛА К СУДЕБНОМУ РАЗБИРАТЕЛЬСТВУ
  11. Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ В ПОРЯДКЕ УПРОЩЕН­НОГО ПРОИЗВОДСТВА. ПРИКАЗНОЕ ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ
  12. 4.1. Сравнительный анализ метода квантильного хеджирования и метода хеджирования ожидаемых потерь
  13. Основные результаты и выводы