<<
>>

Феодальна держава, її соціально-економічна основа і сут­ність.

Феодальна держава є другим історичним типом держави, який відображає якісний крок у поступовому розвитку людського суспіль­ства, тому що зміна форми експлуатації перетворила рабовласниц­тво у кріпосництво.

Па третьому етапі розвитку рабовласницького суспільства настає епоха його кризи, рабовласницькі виробничі відносини, насамперед їх характер, уже не повністю відповідають рівню розвитку вироб­ничих сил, стають гальмом на їх шляху. Рабська малопродуктивна праця поступово замінюється працею холопів, яким передаються у користування визначені ділянки землі на умовах виконання повин­ностей на користь господаря землі (нерідко колишнього рабовлас­ника).

І (е свідчить про зародження у надрах рабовласницького суспіль- с і на нових, більш прогресивних феодальних виробничих відносин, 95

які сприяють подальшому розвитку продуктивних сил. У підсумку вони перемагають старі виробничі відносини. Рабовласницька дер­жава змінюється на феодальну, яка стає зброєю великих землевлас­ників (поміщиків, феодалів) щодо залежних селян. Виникнувши на базі феодальної системи господарства і феодальної власності, фео­дальна держава охороняє економічну основу феодалізму.

Засобом збагачення феодалів була земельна рента. Відомі три її форми: відробіток^ натуральна, грошова, які умовно відповідають трьом періодам у розвитку феодальної держави.

При відпрацьовуваній ренті селяни знаходились під прямим на­глядом власника або його представника. Селянин жив у безперерв­ній і безпосередній близькості від власника і відпрацьовував певну кількість днів тижня на його землі. При натуральній ренті селяни самі розпоряджалися своїм часом, вирощували врожай і розрахову­вались з господарем продуктами. При грошовій ренті відношення між селянами і земельним власником складались на договірній ос­нові, причому перші перетворювались або в орендарів землі, або у власників, або неімуїцих наймитів, які працювали за гроші.

Уся діяльність феодальної держави зводилась в основному до одного — утримати владу поміщиків над кріпаками. На селянство лягав весь тягар утримання класу експлуататорів: князів, дворянства, духовенства. Селянин не був повного власністю феодала, але міг бути проданим, купленим. Поміщик міг вимагати від селянина ви­конання праці на свою користь. Кріпак без відома господаря не міг одружитися, відлучитись із села, придбати майно, купити землю і розпоряджатися нею.

Для феодалізму характерний поділ на три стани: духовенство, дворянство і третій стан — майбутню буржуазію. Кожен із цих станів мав свої права і обов’язки. Перші два стани складали клас феода­лів, який панував, експлуатував і гнобив селян.

Головною галуззю виробництва було землеробство, тому влас­ність на землю мала вирішальне значення. У ряді країн Сходу по­ряд із землею виключно важливу роль відігравали іригаційні спо­руди, без яких землеробство було неможливе. Існували інші об’єкти власності: сільськогосподарський інвентар, робоча і продуктивна худоба, насіння, господарські споруди, які знаходились у власності не тільки поміщиків або держави, але й селян, ремісників.

Отже, економічною основою феодальної держави була феодаль­на власність на знаряддя та засоби виробництва, часткова власність

96

ни селянина. Основною ознакою кріпосного права є прикріплення селянства (воно складало більшість населення, міста були розвинені вкрай слабо) до землі. Звідси пішло і саме поняття «кріпосне пра­но». Селянин міг працювати визначену кількість днів на себе на тій ділянці, яку виділяв йому поміщик, решту часу він працював на господаря.

Сутність суспільства зберігалася: воно трималося за рахунок кла­сової експлуатації. Повноправними були тільки поміщики, селяни залишалися безправними. їх становище мало чим відрізнялося від становища рабів у рабовласницькій державі. Але все ж кріпосний селянин не був повною і безпосередньою власністю поміщика, пев- ною мірою належав собі, і кріпосне право, завдяки більш широкій можливості розвитку обміну, торгових відносин усе більше і біль­ше розкладалось, створюючи можливості для звільнення селянства.

В історії феодального суспільства можна виділити три періоди розвитку. У Західній Європі епоха феодалізму тривала більше ти­сячоліття (V-XVII ст.). Економічний лад, взаємовідносини класів, державні порядки та правові інститути знайшли своє відображення у станово-корпоративній структурі феодалізму. Антагоністичні про- іиріччя між феодалами і гнобленими масами, боротьба між різни­ми угрупованнями феодалів — ось чим характерне це суспільство.

Еволюція соціально-економічних і політичних інститутів приз­вела до змін у державі. На першому етапі ранньофеодального ладу існує ранньофеодальна держава (кінець V - середина XI ст.). Фео­далізм ще тільки консолідується і міцнішає як нова суспільно-еко­номічна формація; в рамках даного етапу держави спочатку органі­зуються у великі, але досить слабкі за ступенем інтеграції монархії (феодально-роздроблені держави). Для другого етапу —■ періоду повного розвитку феодального ладу, фази його розквіту (середина XI - кінець XV ст.) — типовими стали централізовані станово-пред­ставницькі монархії. Для третього етапу — періоду пізнього серед­ньовіччя (кінець XV - XVII ст.), характерного занепадом феодалізму і зародженням капіталістичного способу виробництва, властивими є абсолютні монархії.

Перший етап феодалізму характеризується незрілістю феодаль­ного способу виробництва, його класова структура обумовлена тим, що поряд із феодальнозалежним селянством зберігалась ще значна кількість вільних селян — общинників та дрібних земельних власни- 97

ків; із землеробами-феодалами зливалась військово-дружинна знать; експлуатація здійснювалася як у формі ренти, так і у вигляді зби­рання данини. Завершення процесу становлення феодального спо­собу виробництва було пов’язане з узурпацією общинних земель.

Другий етап відрізняється значною земельною власністю, незнач­ною роллю міського ремесла, торгівлі і товарно-грошових відносин при збереженні натурального господарства; окремі феодали стали багатші за королів; народне ополчення було замінено феодальним, що призвело до послаблення королівської влади.

Відбулося повне злиття дружинної знаті і землеробів-феодалів; королі стають пер­шими серед рівних (primus inter рагіх). В умовах натурального гос­подарства мінні економічні зв’язки були відсутні. У різних країнах існували такі, наприклад, колективні органи феодальної олігархії: королівська курія або рада, боярська дума (XIII - XIV ст.), з’їзди феодалів, князівські з’їзди тощо.

Зв’язок по вертикалі від короля до звичайного лицаря забезпе­чувався ієрархією власності і політичної влади, встановленням ва­сальної залежності між феодалами, наявністю системи сюзереніте- ту-васалітету.

Станово-представницькою монархією називається така централі­зована феодальна монархія, в якій формально повновладний монарх, здійснюючи владу, вимушений залучати для вирішення важливих питань як дорадчий орган збори представників панівних станів.

Подолання феодальної роздробленості здійснювалося на ґрунті інтенсифікації виробництва, підвищення здатності сільського гос­подарства давати більше продукції, стимулювало розвиток обміну між містом і селом, товарно-грошових відносин і еволюцію міст як ремісницьких центрів. Без торгівлі інтенсифікація виробництва для феодала втрачала будь-який сенс. Розвиток товарно-грошових від­носин відкривав можливість перетворити ренту на засіб задоволення різних потреб і тому вимагав підвищення продуктивності праці та посилення експлуатації, селянства в цілому.

На третьому етапі держава існує у вигляді абсолютної монархії, де верховна влада повністю і неподільно (необмежено) належить монарху, який видає закони, призначає чиновників, збирає і витра­чає народні гроші, не допускаючи будь-якої участі народу у зако­нодавстві і контролі за управлінням. Отже, самодержавство — це самовладдя чиновників і поліції за умови безправного становища народу.

Феодальна держава набирає форми абсолютної монархії в пере­хідний період, коли старі феодальні стани переживають занепад, а з середньовічного стану міських жителів формується сучасний клас буржуазії і коли жодна зі сторін, що борються, не може взяти верх над іншою.

Класова сутність феодального абсолютизму не змінюється тому, що вона згідно із загальним правилом є державою найбільш могут­нього економічно панівного класу. Абсолютна монархія характери­зується ліквідацією або повним занепадом станово-представниць­ких порядків, необмеженою владою монарха, збільшенням апарату придушення.

Розглядаючи сутність феодальної держави, слід виходити із за­гальної закономірності виникнення держави. Держава і право фео­дального типу виникають тоді, коли класові протиріччя між фео­далами і селянами об’єктивно стають непримиренними.

Для того, щоб забезпечити класове панування, використовуєть­ся сила, яка стоїть над суспільством, — феодальна держава. Вона виступає політичною організацією економічно панівного класу фе­одалів. Класова сутність такої держави — диктатура класу феода­лів. Як за рабовласницького ладу, так і за феодалізму панування меншості над більшістю не може обходитися без примусу. Для збе­реження влади необхідний відповідний апарат —держава. Функції феодальної держави поділяються на внутрішні (охорона феодаль­ної власності, придушення опору селян, ідеологічне пригноблення своїх класових противників) і зовнішні (оборона країни, загарбан­ня інших територій, закріпачення інших народів, наприклад, хрес­тові походи).

Механізм феодальної держави у процесі еволюції зазнав суттєвих змін: він був відносно простим на першому етапі і ставав усе більш складним у міру розвитку держави. Абсолютизм доводить його до гігантських розмірів. Основна роль у такій державі належала караль­ним органам; армії, поліції, жандармерії, суду, в’язницям тощо.

Одне з чільних місць у системі феодальної держави посідала церква, догми якої були водночас і політичними аксіомами, а біб­лійні тексти у суді мали силу закону. Особливо відчутний вплив мала християнська церква в Західній Європі, де вона безроздільно панувала у сфері духовного життя впродовж усього середньовіччя.

99

Релігія була ядром світогляду феодального суспільства, стрижнем єдиної християнської культури.

В руках священнослужителів полі­тика та юриспруденція, як і решта наук, залишалися звичайними галузями богослов’я, до них застосовували однакові принципи, «Нема влади не від Бога, існуючі ж влади Богом встановлені», — такою була догма феодального ладу. Між римо-католицькою церк­вою і світськими феодалами тривала жорстока боротьба за панівну роль у суспільстві. Значний вплив у період феодалізму мала боже­ственна теорія Хоми Аквінського, який мав титул «ангельського доктора». У 1323 р. церква зарахувала його до лику святих. У 1879 р. Папа Лев XIII оголосив його вчення «єдино істинною філософією католицизму». Набули поширення ідеї об’єднання і створення міц­ної централізованої влади. Доктор богослов’я і професор Оксфорд­ського університету в Англії Джон Уінкліф (1324-1384) та чеський теолог Ян Гус (1371-1415) відстоювали незалежність англійської церкви від папської влади, піддали сумніву принцип непогрішності пап, заперечували втручання церкви у справи держави, наполягали визнати, що приватна власність і поділ на стани не походять від Бога.

5.4

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Феодальна держава, її соціально-економічна основа і сут­ність.:

  1. Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с., 2014
  2. Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с., 2018
  3. I. Теоретические основы законности и содержание её обеспечения.
  4. ЧАСТЬ I. Основы административного процесса
  5. Основы гидравлики. Курс лекций,
  6. Правовые основы и виды ответственности па административному праву.
  7. ГЛАВА 1. ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ БАНКОВСКОГО НАДЗОРА В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  8. Какимова М.Ш.. Основы теории государства и права: Учебник. - Астана: Фолиант,2007. - 256 стр., 2007
  9. ГЛАВА 1. ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ИЗУЧЕНИЯ ЛЕКСИКИ, ХАРАКТЕРИЗУЮЩЕЙ ЧЕЛОВЕКА, В ГОВОРАХ ТВЕРСКОЙ ОБЛАСТИ
  10. Кругляков Олег Викторович. Разработка и исследование вольфрамо-титано-кобальтовых сплавов на основе диспергированных электроэрозией частиц сплава Т15К6. ДИССЕРТАЦИЯ на соискание учёной степени кандидата технических наук. Курск - 2019, 2019
  11. Задачи исследования
  12. Административно - правовое регулирование военной службы в ОФСБ.
  13. § 1.Общая характеристика правового регулирования нотариата и нотариальной деятельности
  14. Объекты пруденциального банковского надзора.
  15. ЗАКЛЮЧЕНИЕ
  16. II. ОСНОВНОЕ СОДЕРЖАНИЕ ДИССЕРТАЦИОННОГО ИССЛЕДОВАНИЯ
  17. § 4. Нотариальные действия
  18. Принципы банковского надзора