<<
>>

4.2. Держава і влада.

Влада — фундаментальна категорія філософії, політології, дер­жавознавства тощо. В понятгях «влада», «владовідносини» пере­ломлюються важливіші сторони буття людської цивілізації, відби­вається сурова логіка боротьби соціальних груп, націй, політичних партій, рухів.

Невипадково проблеми влади непокоїли у минулому і непокоять зараз учених, богословів, політиків, письменників.

Існують різноманітні визначення влади. Це:

І) відносини між людьми, коли одні керують, інші підкоряються;

2 ) здатність досягати поставленої мети;

3 ) спроможність соціально-політичної системи забезпечувати виконання прийнятих нею рішень;

4)спосіб самоорганізації людської спільності, заснованої на ро- тоділі функцій управління і виконання;

5) можливість і здатність провадити свою волю.

Влада завжди передбачає взаємодію її агентів, що ґрунтується на підлеглості одного іншому.

Якщо гака підлеглість відсутня, тоді немає і влади. Ця власти- іііегь (взаємодія) є характерною для визначення структури влади. Її основні елементи:

а) суб’єкт — особа або орган (організація), наділені правом роз­поряджання;

6) об 'скт — особа або орган (організація), до яких звернене роз­порядження та які зобов’язані його виконувати;

в) правові та інші засоби взаємодії суб'сктів та об’єкті;

1) власне процес взаємодії суб ’єктів і об ’єктів влади.

Виділяють два головні методи реалізації влади:

)) шляхом переконанняі свідомого виконання розпоряджень І команд) відповідними об’єктами (цей метод є пріоритетним: він дій можливість витрачати менше зусиль і засобів для досягнення ме ні влади);

2) шляхом примусу, тобто спираючись на силу, фізичний вплив. Функції примусу виконують армія, поліція (міліція), суди, проку­ратура, інститут юридичної відповідальності тощо. Цей метод за- t іоеовусться тоді, коли владні розпорядження не виконуються у лобровільному порядку.

Важливим є правильне співвідношення вка- іпііііх методів у процесі реалізації владних повноважень. Влада, що і пиряється тільки на силу, не відповідає вимогам сучасної демократії.

Як складне суспільне явище, влада класифікується на різні ви­ди залежно від тих або інших критеріїв.

За суб’єктами її поділяють на державну владу, народну, партій­ну, владу громадських організацій, трудових колективів, засобів ма­сової інформації тощо.

За функціями визначено основні види влади — законодавчу, ви­конавчу і судову.

За часом здійснення розрізняють постійну і тимчасову владу.

За територією здійснення виділяють владу загальнодержавну, регіональну і місцеву.

За способами взаємодії суб 'єкта та об 'єкта —демократичну, ліберальну, авторитарну, тоталітарну тощо.

З усіх видів влад за її суб’єктами найбільш впливовою у суспіль­ному процесі є державна влада.

Державна влада — вид публічної політичної влади, що здійс­нюється державою та її органами, здатність держави підпорядко­вувати своїй волі поведінку людей та діяльність об’єднань, що зна­ходяться на її території. Іншими словами, державна влада — це влада такої організації домінуючої частини населення, яка (органі­зація), забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює ке­рівництво ним в інтересах цієї його частини та організовує задово­лення загальносоціальних потреб.

Державна влада є різновидом соціальної влади. Від інших (гро­мадської, сімейної, корпоративної влади тощо) відрізняється рядом ознак:

а) у кожній країні існує тільки одна державна влада, а інших різ­новидів соціальної влади — чимало;

б) державна влада поширюється на всіх членів суспільства, інші влади — лише на певну його частину;

в) тільки державна влада може розв’язувати загальносуспільні проблеми, інші ж — вирішують справи, що стосуються, як прави­ло, тільки частини суспільства;

г) державна влада має у своєму розпорядженні такий специфіч­ний апарат (механізм) для здійснення своїх завдань і функцій, яко­го не мають інші влади;

д) тільки державна влада встановлює формально обов’язкові для усього населення загальні правила поведінки — юридичні (право­ві) норми;

є)лише державна влада характеризується суверенністю (суве­ренітетом), тобто верховенством, повнотою, неподільністю, само­стійністю, формальною незалежністю від влади будь-якої органі­зації (або особи) як у цій країні, так і за її межами.

Здатність державної влади виражати й задовольняти ті чи інші інтереси відображається поняттям соціальної сутності державної вла­ди. Причому тією мірою, якою держава є виразником і реалізатором інтересів домінуючої частини населення у соціально неоднорідно­му суспільстві, державна влада є передусім владою цієї частини населення, засобом, інструментом задоволення її специфічних гру­пових потреб.

Тією ж мірою, якою вона є виразником і реалізатором спільних інтересів усіх суб’єктів суспільства (зокрема, забезпечує цілісність і безпеку суспільства як першопочаткову, фундаментальну перед­умову його виживання), — вона є і засобом задоволення загально- соціальних потреб. У цьому полягає подвійна, діалектично супереч- нива соціальна сутність будь-якої державної влади.

Зважаючи на це, ті або інші типи державної влади розрізня­ються насамперед за соціальною сутністю.Крім цього, державна влада може класифікуватися за формами (способами) її організації та функціонування, за методами здійснення (державні режими)та іншими критеріями.

Арсенал методів реалізації державної влади досить різноманіт­ний. У сучасних умовах значно зросла роль методів морального і особливо матеріального стимулювання, використовуючи які державні органи впливають на інтереси людей і тим самим підкоряють їх своїй волі.

До загальних, традиційних методів здійснення державної влади, безумовно, належать переконання і примус. Ці методи, по-різному сполучаючись, супроводжують державну владу на всьому її істо­ричному шляху.

Переконання — це метод активного впливу на волю і свідо­мість людини ідейно-моральними засобами для формування у неї поглядів і уявлень, заснованих на глибокому розумінні сутності державної влади, її цілей і функцій.

Механізм переконання включає сукупність ідеологічних, соціаль­но-психологічних засобів і форм впливу на індивідуальну або гру­пову свідомість, результатом якого є засвоєння і прийняття індиві­дом, колективом певних соціальних цінностей.

Перетворення ідей, поглядів на переконання пов’язане з діяль­ністю свідомості і почуттями людини.

Тільки пройшовши через складний механізм емоцій, свідомість, ідеї, суспільні інтереси і ви­моги влади набувають особистісного значення. Переконання тим і відрізняються від простого знання, що вони невід’ємні від особис­тості, стають її узами, з яких вона не може вирватися, не завдавши шкоди своєму світогляду, духовно-моральній орієнтації. Ідеї швид­ше перетворюються на переконання, коли вони вистраждані, коли людина самостійно здобула і засвоїла знання.

Метод переконання стимулює ініціативу і почуття відповідаль­ності людей за свої дії та вчинки. Між переконаннями і поведінкою немає проміжних ланок. Знання, ідеї, що не втілюються в поведін­ці, не можна вважати справжніми переконаннями. З розвитком ци­вілізації, зростанням культури роль і значення цього методу здійс­нення державної влади закономірно зростають.

Державна влада не може обійтися без особливого, тільки їй вла­стивого виду примусу — державного. Використовуючи його, влад­ний суб’єкт нав’язує свою волю підвладним. Цим державна влада відрізняється від авторитету, що теж підкоряє, але державного при­мусу не потребує.

Державний примус — психологічний, матеріальний або фізич­ний (насильницький) вплив повноважних органів і посадових осіб держави на особистість з метою примусити її діяти за волею пану­ючого суб’єкта, в інтересах держави.

Сам по собі державний примус — гострий і жорсткий засіб со­ціального впливу. Він заснований на організованій силі, виражає її і тому здатний забезпечувати безумовне домінування в суспільстві волі пануючого суб’єкта. Державний примус обмежує свободу лю­дини, ставить її у таке становище, коли в неї немає вибору, крім варіанту, запропонованого (нав’язаного) владою. За допомогою при­мусу придушуються, гальмуються інтереси і мотиви антисоціаль­ної поведінки, примусово знімаються протиріччя між загальною й індивідуальною волею, стимулюється суспільно корисна поведінка.

Державний примус буває правовим і неправовим. Останній мо­же обертатися сваволею державних органів, що ставлять особис­тість у ніким і нічим не захищене становище.

Такий примус має місце в державах з антидемократичним, реакційним режимом — тиранічним, деспотичним, тоталітарним.

Правовим визнається державний примус, вид і міра якого суво­ро визначені правовими нормами і який застосовується в процесу­альних формах (чітких процедурах). Законність, обґрунтованість і справедливість державного правового примусу піддається контро­лю, він може бути оскаржений у незалежний суд. Рівень правового «насичення» державного примусу обумовлений тим, якою мірою він: и) підпорядкований загальним принципам певної правової системи; б) є за своїми підставами єдиним, загальним на території всієї кра­їни; в) нормативно регламентований за змістом, межам і умовами шстосування; г) діє через механізм прав і обов’язків; г) оснащений розвинутими процесуальними формами.

Чим вищий рівень правової організації державного примусу, тим иіп у більшій мірі виконує функції позитивного чинника розвитку суспільства й у меншій — виражає свавілля носіїв державної влади. V правовій, демократичній державі державний примус може бути тільки правовим.

Форми державного правового примусу достатньо різноманітні. І (с заходи попереджувального впливу — перевірка документів із ме­тою запобігання правопорушень, припинення або обмеження руху транспорту, пішоходів при аваріях і стихійних лихах та ін.; правове припинення (присікання), адміністративне затримання, привід, обшук тощо; заходи захисту — відновлення честі і доброго імені й інші види відновлення порушених прав.

Будучи здебільшого виразником інтересів домінуючої частини населення, а з певних питань — і всього населення, державна вла­да, однак, вирізняється відносною самостійністю. Ця властивість зумовлена тим, що державна влада: організаційно відокремлена від суспільства в цілому, від будь-яких груп і класів (утому числі від домінуючих); має власну внутрішню будову (структуру) та особ­ливі, специфічні інтереси; залежить не тільки від домінуючої час­тини населення (групи, класу), а тією чи іншою мірою і від інших соціальних труп суспільства, і не тільки від впливовості різних со­ціальних угруповань у середині країни, а й від зовнішньополітич­них умов. Відносна самостійність державної влади — об’єктивна основа існування її перехідних, за соціальною сутністю, типів.

Відповідно до Конституції України (ст. 5) єдиним джерелом вла­ди в Україні, тобто державної влади, є народ. Вона здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6). Єдиним

органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Владу глави держави здійснює Президент України. Органами виконавчої влади є, зокрема, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації. Органи судової влади — Конституційний Суд України, суди загальної та спеціальної юрисдикції. Органи зако­нодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах відповідно до законів України.

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме 4.2. Держава і влада.:

  1. Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с., 2014
  2. Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с., 2018
  3. 59 ВИДЫ И ФОРМЫ ДОГОВОРА.
  4. Микрополе «Речевая деятельность»
  5. Логика : практикум / Е. П. Пьяных. - Екатеринбург : УрГУПС,2019. - 78, [2] с., 2019
  6. Определение предела прочности при сжатии и при изгибе спеченных заготовок
  7. Смешивание исходных материалов
  8. Исследование микроструктуры и изломов закаленных низколегированных порошковых сталей
  9. Основные результаты и выводы
  10. Оценка быстродействия коммутационного устройства при использовании параллельно-конвейерной диспетчеризации пакетов
  11. ИСТОЧНИКИ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА.
  12. Сведения об авторах
  13. Некоторые вопросы реформирования административного правосудия в Кыргызской Республике
  14. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  15. О понятии финансового опциона
  16. § 2. Понятие и функции нотариата
  17. ГРИБОВСКАЯ Наталья Юрьевна. ЛЕКСИКА ТВЕРСКИХ ГОВОРОВ, ХАРАКТЕРИЗУЮЩАЯ ЧЕЛОВЕКА (СЕМАНТИКО-МОТИВАЦИОННЫЙ АСПЕКТ). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологических наук. Тверь - 2019, 2019
  18. 26. Возникновение гражданских правоотношений не предусмотренных в ГК
  19. П.2 Частотная зависимость условий существования объемных и эванес­центных волн TM- (ТЕ-) типа и соответствующих типов сечений ПВВ в коллинеарной фазе скомпенсированого ЛО АФМ с ЦАС. Полярная MOK