<<
>>

Англосаксонська правова сім’я.

В основі цієї правової сім’ї лежить англійське право, яке прак­тично застосовується тільки в Англії та Уельсі. Його не можна на­звати ні правом Об’єднаного Королівства, ні правом Великої Бри­танії, тому що ні Північна Ірландія, ні Шотландія, ні острови Ла- Манш і Мен не підкоряються англійському праву.

Історія англійського права охоплює чотири основні періоди:

а) період, що передував норманському завоюванню (1066 р.);

б) період до встановлення династії Тюдорів (1066—1485 рр.);

в) період розквіту загального права (1485-1832 рр.);

г) період поєднання загального права з розвитком законодавства (з 1832 р. і до наших часів).

Структура англійського права складалася протягом століть. У ньому не існує традиційного поділу на приватне і публічне, на імператив­не і диспозитивне, на цивільне, адміністративне, торгове та ін. У той же час англійське право поділяють на загальне і право справедли­вості. Різниця між англійським і романським правом існує і на еле­ментарному рівні правової норми. Норма англійського права більш конкретна, ніж норма романського права.

Загальне право — сукупність норм, що були створені системою королівських судів.

Право справедливості — система правових норм, що створені судами лорда-канцлера в процесі доповнення, а іноді й перегляду системи загального права. Лорд-канцлер, видаючи обов’язкові для виконання накази, діяв завжди стосовно конкретної особи. В резуль­таті склалася певна система випадків, що утворили інститути, серед яких інститут довірчої власності та ін. Спочатку процедури судо­вого процесу лорда-канцлера і загальних судів відрізнялися. Після судових реформ 1873—1875 рр. подвійність судової процедури було ліквідовано, норми права справедливості можна було застосо­вувати в загальних судах, що призвело до злиття загального права і права справедливості. У той же час здійснені внаслідок реформи процеси раціоналізації англійського права не привели до відмови від існуючої структури права.

Загальне право і право справедливо­сті залишилися структурними елементами єдиного права.

Норма англійського права відрізняється від норми у романо-гер- манській правовій сім’ї. Розуміння норми права французькими та англійськими юристами нетотожне. Англійські правові норми ви­роблені судами. Це положення, що беруться з основної частини рі­шень, винесених вищими судами Англії. Таким чином, норма прана в Англії тісно пов’язана з обставинами конкретної справи і застосо­вується для вирішення справ, аналогічних тим, рішення з яких було вже прийнято раніше. Таку норму не можна зробити більш загаль­ною й абстрактною, бо це перетворить прецедентне право на прано доктринальне. Навіть норми права, що містяться у законах, англійські суди застосовують тільки після того, як вони розтлумачені судами.

Основним джерелом англійського права є судовий прецедент. Ви­вчення прецедентів слід починати з вивчення судової практики.

За традицією, закони в англійському праві відіграють другоряд­не значення. Вони вносять лише доповнення чи корективи в існуюче право, утворене Вестмінстерськими судами і канцлерським судом.

Серед інших джерел англійського права необхідно відмітити зви­чай, доктрину, розум, які теж відіграють другорядне значення щодо прецеденту і законів.

Судовий прецедент — рішення вищих судових інстанцій Анг­лії, яким надається нормативного характеру при вирішенні анало­гічних справ. Розглядати прецедент неможливо без розгляду сис­теми англійських судів.

В Англії існують рівні юрисдикції. Суди поділяються на:

а) високе правосуддя, що здійснюється вищими судами;

б) низьке правосуддя, що здійснюється низькими судами та ква- зіюридичними органами.

До високих судів належали Вестмінстерські суди (суд королівсь­кої лави, суд загальних тяжб, суд казначейства, що застосовували норми загального права, та канцлерський суд, який діяв на основі права справедливості, суди адміралтейства, що розглядали справи у сфері морського права, суди у справах про розлучення, які діяли па основі канонічного права, суд у справах про спадщину).

Актами про судоустрій 1873-1875 рр. було ліквідовано всі ці суди як само­стійні й об’єднано в межах одного Верховного суду, над яким у ви­няткових випадках міг здійснювати контроль Апеляційний комітет палати лордів.

Верховний суд і судова система розвивалися. Були внесені від­повідно зміни законами про суд 1971 р. і про Верховний суд 1981 р. Нинішня система Верховного суду містить у собі Високий суд, Суд корони і Апеляційний суд.

Високий суд складається з трьох відділень: королівської лави, канцлерського та у сімейних справах. У відділенні королівської лави діє Адміралтейський суд і Комерційний суд. У межах канцлерсько­го відділення — Патентний суд.

Суд корони розглядає кримінальні справи.

Апеляційний суд — друга судова інстанція у межах Верховного суду. Рішення Апеляційного суду може бути оскаржено до Апеля­ційного комітету палати лордів. Судді палати лордів разом із суд­дями заморських територій утворюють Судовий комітет Таємної Ра­ди. Він розглядає скарги на рішення верховних судів британських заморських територій чи держав — членів Співдружності.

Крім високих судів, у Англії діють нижчестоящі суди графств. Незначні справи розглядають магістрати, на які покладено повно­важення мирових суддів. В Англії існує широка система квазісудів (окремих органів — управлінь, комісій чи трибуналів), що розгля­дають адміністративні справи і без попереднього розгляду яких справи не приймає Верховний суд.

У США застосовується загальне право Англії з 1607 р., тобто з дати утворення першої колонії. На той час юристів у США не було, а вироблені прецеденти феодальним суспільством були далекі від умов життя в Америці. Це свідчить про те, що Америка того часу загального права не знала.

Після здобуття США незалежності виникло питання про націо­нальне право. Після того, як було прийнято Декларацію про неза­лежність та Конституцію США постало питання про кодифікацію. Ряд штатів прийняли кримінальний, кримінально-процесуальний та цивільно-процесуальний кодекси.

Проте, незважаючи на це, всі штати, крім Луїзіани, залишилися у системі загального права. Загальне англійське право було незмін­ним тільки до проголошення незалежності. Після названої дати пра­вові системи Англії і США розвивалися незалежно. Оригінальність права США можна пояснити такими рисами;

Англія —- острів у Європі; США — континентальний масив;

Англія — країна традицій; американці не люблять стародавніх традицій;

Англія монархія, де правосуддя централізоване; США — респу­бліка, в якій існує федеративний поділ і система судів;

американське право відрізняється від права англійського за струк­турою й змістом норм, понять та структурою права в цілому.

26.5

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Англосаксонська правова сім’я.:

  1. ПРАВОВЫЕ АКТЫ, ИЗДАВАЕМЫЕ ОФСБ
  2. 33. Основания и условия гражданско-правовой ответственности
  3. 56. Гражданско-правовая ответственность за нарушение обязательств.
  4. Административно - правовое регулирование военной службы в ОФСБ.
  5. 34. Виды гражданско-правовой ответственности.
  6. 35 Размер гражданско-правовой ответственности
  7. 32. Понятие, значение, характер и принципы гражданско-правовой ответственности.
  8. 60 Порядок заключения гражданско-правового договора.
  9. 2. Основные черты гражданско-правового метода регулирования общественных отношений
  10. Финансово-правовой статус Центрального банка России как органа надзора